учинок

учи́нок

(вчинок), -нку, ч.

Окрема дія кого-небудь; те, що здійснене, учинене кимсь.

Значення в інших словниках

1. учинок — учи́нок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. учинок — [ўчинок] = вчинок -нку, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. учинок — УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь. Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (М. Коцюбинський); Чомусь він мені подобався ..  Словник української мови у 20 томах
4. учинок — УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК) (те, що вчинене, здійснене ким-небудь), ДІ́Я, АКТ, КРОК перев. з означ., ДІЯ́ННЯ мн., А́КЦІЯ книжн.; ПО́ДВИГ (героїчний, самовідданий вчинок, здійснюваний у важких небезпечних умовах). Вершник..  Словник синонімів української мови
5. учинок — Учи́нок, -нку; учи́нки, -нків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. учинок — УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь. Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (Коцюб., І, 1955, 287); Чомусь він мені подобався..  Словник української мови в 11 томах
7. учинок — Учинок, -нку м. Поступокъ, дѣло. Ном. № 4 4 99. За що мене, мужу, б'єш, за якії вчинки? н. п. до́брі вчинки. Добрий, хорошія дѣла. на гарячому вчинку (піймати). На мѣстѣ преступленія.  Словник української мови Грінченка