челядь —
зб. З. молодь, (члени родини) посімейство, ІСТ. не шляхта, (у поміщика) дворові кріпаки, двораки, слуги, прислужники, попихачі
Словник синонімів Караванського
челядь —
[чел'ад'] -д'і, ор. -д':у
Орфоепічний словник української мови
челядь —
ЧЕ́ЛЯДЬ, і, ж., збірн. 1. іст. Населення феодальної вотчини в давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.).
Словник української мови у 20 томах
челядь —
че́лядь іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
челядь —
Раби, слуги, піддані
Словник застарілих та маловживаних слів
челядь —
-і, ж., збірн. 1》 іст. Населення феодальної вотчини у давній Русі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.). 2》 іст. Дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга.
Великий тлумачний словник сучасної мови
челядь —
ЧЕ́ЛЯДЬ, і, ж., збірн. 1. іст. Населення феодальної вотчини у давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.).
Словник української мови в 11 томах
челядь —
Челядь, -ди и -ді ж. 1) Молодежь, молодые люди и дѣвушки. Рудч. Чп. 256. А Наталя за всю челядь славилась красою. Мкр. Н. 4. ходити між челядь. Бывать въ собранія молодежи. Мил. 171. На свадьбѣ челядь — это участники свадьбы изъ молодежи.
Словник української мови Грінченка