шепіт

Ше́піт, ше́поту; -поти, -потів

Значення в інших словниках

1. шепіт — Пошепт, шепотіння, (хвиль) дзюрчання, (листя) шелест, мн. ШЕПТИ, нашепти, нашіптування, (баб'ячі) чутки, поголоски  Словник синонімів Караванського
2. шепіт — I перешепт (перешепти), пошепт, шепотання, шепотіння, шепт, шептання II див. звучання; наклеп  Словник синонімів Вусика
3. шепіт — [шеп'іт] -поту, м. (ў) -пот'і  Орфоепічний словник української мови
4. шепіт — ШЕ́ПІТ, поту, ч. 1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок. Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (М. Коцюбинський); Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (М.  Словник української мови у 20 томах
5. шепіт — ше́піт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
6. шепіт — -поту, ч. 1》 Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок. || перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін. || заст. Чаклування, яке здійснює баба-шептуха. 2》 перев. мн., розм. Чутки, поголоски, розмови (перев. потайні).  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. шепіт — ПО́ШЕПКИ (дуже тихо — говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМ розм., НАПО́ШЕПКИ розм. Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); — Заспокойся, Корнелій!...  Словник синонімів української мови
8. шепіт — ШЕ́ПІТ, поту, ч. 1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв’язок. Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (Коцюб., II, 1955, 238); Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (Трубл.  Словник української мови в 11 томах
9. шепіт — Шепіт, -поту м. = шепт. А про що ви шепоти ведете з наймичкою? Сим. X. Тілько Христя і розібрала з того шепоту. Мир. Пов. II. 100.  Словник української мови Грінченка