істина —
-и, ж. 1》 Те саме, що правда 1). 2》 книжн. Моральний ідеал, справедливість. 3》 філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей. 4》 Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом.
Великий тлумачний словник сучасної мови
істина —
рос. истина 1. Адекватне відображення суб'єктом пізнання предметів і явищ дійсності такими, якими вони існують незалежно від свідомості. 2. Об'єктивний зміст людського пізнання.
Eкономічна енциклопедія
істина —
і́стина іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
істина —
1. у філософії узгодження, адекватність змісту дійсному станові речей (класична дефініція і. у Арістотеля); тотожність і. з буттям (і. онтологічна) чи погодження з якоюсь визнаною основою чи нормою (некласичні дефініції і.);...
Універсальний словник-енциклопедія
істина —
наставля́ти (направля́ти, напу́чувати і т. ін.) / наста́вити (напра́вити, напути́ти і т. ін.) на (до́бру (пра́ведну)) путь (доро́гу, сте́жку) кого і без додатка.
Фразеологічний словник української мови
істина —
I ІСТИНА — 1) Філософська категорія, разом з категоріями добра, краси і свободи відбиває глибинний смисл людського світовідношення та осягнення буття, шукань людського духу та творення гуманістичних ідеалів...
Філософський енциклопедичний словник
істина —
ПРА́ВДА (те, що відповідає дійсності), І́СТИНА, ПРА́ВДОНЬКА поет., розм.; АКСІО́МА (незаперечна). — Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду — Де милий-серденько? (Т.
Словник синонімів української мови
істина —
І́СТИНА, и, жін. 1. Те саме, що правда 1. Те, що було тільки чуткою, — сталося істиною (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157); [Дубина:] Наука без суперечок не буває. У суперечці народжується істина (Захар Мороз, П’єси, 1959, 221). 2. книжн.
Словник української мови в 11 томах
істина —
Істина, -ни ж. 1) = іста. Я істину віддав, а проценту ще не віддавав. Камен. у. 2) Истина. Шевч. 602. О. 1862. І. 71. Пресвята Діва мовит: «О, істина, же воскрес». Гн. І. 117.
Словник української мови Грінченка