безголосий

Безголосий, -а, -е

1) Не имѣющій голоса, безголосый. О. 1862. V. 26. Де там йому співати — він зовсім безголосий.

2) Безгласный.

Значення в інших словниках

1. безголосий — безголо́сий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. безголосий — Безгласний, безгласий, БЕЗГУЧНИЙ, безгомінний; (сміх) глухий, приглушений; (сум) тихий, німий; (раб) безсловесний, безмовний; безголосний.  Словник синонімів Караванського
3. безголосий — -а, -е. 1》 Який втратив голос. || Який має поганий або слабий голос. || Глухий, неголосний. 2》 перен. Беззвучний, тихий; німий. 3》 перен. Безсловесний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. безголосий — БЕЗГОЛО́СИЙ, а, е. 1. Який втратив голос. Від сарайчика загавкав древній і вже майже безголосий від старості пес (А. Головко); // Який має поганий або слабий голос. Де там йому співати – він зовсім безголосий (Сл. Гр.  Словник української мови у 20 томах
5. безголосий — I безгучний (рідк.), беззвучний, безмовний, безсловесний, німий, німина, німотний Фразеологічні синоніми: безголоса істота; німа істота II див. мовчазний; німий; покірний; чернь  Словник синонімів Вусика
6. безголосий — БЕЗМО́ВНИЙ (про людину — який нічого не говорить, не подає голосу), БЕЗГОЛО́СИЙ розм., БЕЗГЛА́СНИЙ рідше; МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МОВЧУ́ЩИЙ розм., заст. (який мовчить, не вступає в розмову); НІМИ́Й підсил., НІМО́ТНИЙ підсил., перев. поет.  Словник синонімів української мови
7. безголосий — Безголо́сий, -са, -се  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. безголосий — БЕЗГОЛО́СИЙ, а, е. 1. Який втратив голос. Від сарайчика загавкав древній і вже майже безголосий від старості пес (Головко, І, 1957, 461); // Який має поганий або слабий голос. Де там йому співати — він зовсім безголосий (Сл. Гр.  Словник української мови в 11 томах