безголосий

БЕЗГОЛО́СИЙ, а, е.

1. Який втратив голос.

Від сарайчика загавкав древній і вже майже безголосий від старості пес (А. Головко);

// Який має поганий або слабий голос.

Де там йому співати – він зовсім безголосий (Сл. Гр.);

Я пам'ятаю надзвичайну манеру співу майже безголосого тенора Нодена (з мемуарної літ.);

Нерон був майже безголосий, але змушував усіх слухати свій жахливий спів під гру на кіфарі (з наук.-попул. літ.);

// Глухий, неголосний.

Засміявся [Панталаха] коротким, безголосим, грудним сміхом (І. Франко).

2. перен. Беззвучний, тихий.

А слово Писання, що його він читав, було це: Як вівцю на заріз Його [Ісуса] ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Працівників у полі не чути. Одчайдушний безголосий сум обгорнув усе (Ю. Яновський);

І кружеляє безголоса осіння крижана земля (В. Стус).

3. перен. Безсловесний.

Лис поважно докладає: “Великий господар! Се безголоса твар [риби] Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює...” (Л. Глібов).

Значення в інших словниках

1. безголосий — безголо́сий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. безголосий — Безгласний, безгласий, БЕЗГУЧНИЙ, безгомінний; (сміх) глухий, приглушений; (сум) тихий, німий; (раб) безсловесний, безмовний; безголосний.  Словник синонімів Караванського
3. безголосий — -а, -е. 1》 Який втратив голос. || Який має поганий або слабий голос. || Глухий, неголосний. 2》 перен. Беззвучний, тихий; німий. 3》 перен. Безсловесний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. безголосий — I безгучний (рідк.), беззвучний, безмовний, безсловесний, німий, німина, німотний Фразеологічні синоніми: безголоса істота; німа істота II див. мовчазний; німий; покірний; чернь  Словник синонімів Вусика
5. безголосий — БЕЗМО́ВНИЙ (про людину — який нічого не говорить, не подає голосу), БЕЗГОЛО́СИЙ розм., БЕЗГЛА́СНИЙ рідше; МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, МОВЧУ́ЩИЙ розм., заст. (який мовчить, не вступає в розмову); НІМИ́Й підсил., НІМО́ТНИЙ підсил., перев. поет.  Словник синонімів української мови
6. безголосий — Безголо́сий, -са, -се  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. безголосий — БЕЗГОЛО́СИЙ, а, е. 1. Який втратив голос. Від сарайчика загавкав древній і вже майже безголосий від старості пес (Головко, І, 1957, 461); // Який має поганий або слабий голос. Де там йому співати — він зовсім безголосий (Сл. Гр.  Словник української мови в 11 томах
8. безголосий — Безголосий, -а, -е 1) Не имѣющій голоса, безголосый. О. 1862. V. 26. Де там йому співати — він зовсім безголосий. 2) Безгласный.  Словник української мови Грінченка