блакит

Блакит, -ту

м. = блакить 2. А зорі на небі з блакиту виринають. К. Дз. 145. Блакит на небі був такий, що й написать його не можна. Щог. Сл. 69.

Значення в інших словниках

1. блакит — блаки́т іменник чоловічого роду блакить рідко  Орфографічний словник української мови
2. блакит — -у, ч., рідко. Те саме, що блакить.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. блакит — БЛАКИ́Т, у, ч., поет., рідко. Те саме, що блаки́ть. Я золота в сонця візьму, блакиту морського позичить попросим русалку саму (Леся Українка); Чисте небо усміхалось своїм безмежним блакитом до темної зелені борів (І.  Словник української мови у 20 томах
4. блакит — БЛАКИ́ТЬ (блакитний колір), ГОЛУБІ́НЬ, ГОЛУБИЗНА́, БЛАКИ́Т заст.; ЛАЗУ́Р поет. (перев. про небо, море); БІРЮЗА́. Мов крижини, пливли в небесній блакиті хмари (В. Шевчук); Змарніла, зблякла краса молодиці..  Словник синонімів української мови
5. блакит — БЛАКИ́Т, у, ч., рідко. Те саме, що блаки́ть. Я золота в сонця візьму, блакиту морського позичить попросим русалку саму (Л. Укр., І, 1951, 412); Чисте небо усміхалось своїм безмежним блакитом до темної зелені борів (Фр., V, 1951, 52).  Словник української мови в 11 томах