бринь

Бринь!

меж., выражающее звукъ струны. Бринь бандура та й замовкне. К. Досв.

Значення в інших словниках

1. бринь — бринь вигук незмінювана словникова одиниця рідко  Орфографічний словник української мови
2. бринь — виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бринькати, бринькнути (про звучання струни).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бринь — БРИНЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що відтворює звуки від удару по струні (струнах). 2. Уживається як присудок за знач. бри́нькати і бри́нькнути (про звучання струни). Далі – бринь-бринь!.. – і вихрем полинув задирливий козачок (С. Васильченко); Бринь бандура та й замовкне (П. Куліш).  Словник української мови у 20 томах
4. бринь — Бринь; бринь-бри́нь, виг.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. бринь — БРИНЬ, виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бри́нькати, бри́нькнути (про звучання струни). Далі — бринь-бринь!.. — і вихрем полинув задирливий козачок (Вас., І, 1959, 242).  Словник української мови в 11 томах