біда
Біда, -ди
ж.
1) Бѣда, несчастье, горе Від біди поли вріж та тікай. посл. І грім біди не б'є. посл. він є на біді. Онъ въ бѣдѣ. Фр. Пр. 44. тягти біду за хвіст. Бѣдовать, бѣдствовать; жить съ горемъ и нуждою. на біду зійти. Обѣднѣть, впасть въ несчастіе. Фр. Пр. 48. біду бідувати. Переживать бѣду. Уже ж мені та докучило сю біду бідувати. Чуб. V. 938. од біди пхаючи. Пополамъ съ бѣдой. Фр. Пр. 42.
2) Бѣсъ, бѣсовская сила, нѣчто страшное. Була у царя донька, біда ту доньку вкрала. Гн. ІІ. 58. Забіліло ніби кіт. Він, мавши нагайку добру, під'їхав: як вдарить, то щоби кіт, то перервав би його, а то біда стала так висока, як верства, давай скакати на нього. Драг. 47.
3) Плохой, недостойный уваженія человѣкъ. Фр. Пр. 46. Строптивый, злой, лѣнивый человѣкъ. Біду свари, біду ганьби і бий і на біду весь ліс виломи, то біда все бідов. Фр. Пр. 43.
4) Телѣжка о двухъ колесахъ. ум. бідка, бідонька, бідочка. Ой не плач же, любко люба, та не бідкуй, бідко. Шух. І. 199. Ой коли б тобі да так як мені бідонька за бідою. н. п.
Словник української мови Грінченка