ввірити

Звіря́ти, -ря́ю, -єш

сов. в. ввірити, -рю, -риш, гл.

1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70.

2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.

Значення в інших словниках

1. ввірити — вві́рити 1 дієслово доконаного виду довірити щось вві́рити 2 дієслово доконаного виду повірити діал.  Орфографічний словник української мови
2. ввірити — I див. ввіряти. II див. увіряти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ввірити — ВВІ́РИТИ¹ див. ввіря́ти¹. ВВІ́РИТИ² див. увіря́ти¹.  Словник української мови у 20 томах
4. ввірити — ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм.  Словник синонімів української мови
5. ввірити — ВВІ́РИТИ¹ див. ввіря́ти. ВВІ́РИТИ² див. увіря́ти.  Словник української мови в 11 томах