вигонити

Вигонити, -ню, -ниш

гл. = виганяти. Спитавсь його: чи не схоче він грошей багато взять, аби тільки він їх не вигонив. Рудч. Ск. І. 62. Скот вигонила із города. Рудч. Ск. І. 194.

Значення в інших словниках

1. вигонити — виго́нити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вигонити — див. виганяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вигонити — ВИГО́НИТИ див. виганя́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. вигонити — див. виганяти  Словник синонімів Вусика
5. вигонити — ВИГАНЯ́ТИ (змушувати когось іти, виходити геть, залишати приміщення, місце, місцевість і т. ін.), ПРОГАНЯ́ТИ, ВИГО́НИТИ, ГНА́ТИ, ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, СПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИСТАВЛЯ́ТИ, ПРОГО́НИТИ рідше, ВИПРОВОДЖА́ТИ розм., ВИКИДА́ТИ розм., НАГАНЯ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. вигонити — Виго́нити, виго́ню, -ниш; виго́нь, -го́ньте = виганя́ти  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. вигонити — ВИГО́НИТИ див. виганя́ти.  Словник української мови в 11 томах