виклик

Ви́клик, -ка

м.

1) Вызовъ.

2) Крикъ, восклицаніе. Виклик, вигук роскотився, і полетів турчин легкими кіньми на козаків. МВ. ІІІ. 56.

Значення в інших словниках

1. виклик — ви́клик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. виклик — [виклиек] -ка, м. (ў) -ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
3. виклик — -у, ч. 1》 Прохання або вимога з'явитися куди-небудь. || Оплески, вигуки глядачів як прохання, вимога до артиста (артистів) вийти на сцену (для схвалення виступу або повторення його). || Знак, сигнал (телефонний, радіо і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. виклик — ВИ́КЛИК, у, ч. 1. Прохання або вимога з'явитися куди-небудь. В бліндаж на його виклик заходили генерали й полковники (В. Кучер); Вже не раз так бувало: запросять гостей, усе приготують, а тоді – дзвінок, виклик – поїхав з дому прокурор... (В.  Словник української мови у 20 томах
5. виклик — ЗА́КЛИК (прохання, запрошення чи вимога прийти, з'явитися куди-небудь), ПО́КЛИК, ВИ́КЛИК, КЛИЧ уроч., КЛИК поет., ЗОВ поет. Яків Претвич з Гаврон, трембовецький староста, прибув перший на заклик свого давнього друга Острозького (І.  Словник синонімів української мови
6. виклик — ВИ́КЛИК, у, ч. 1. Прохання або вимога з’явитися куди-небудь. Вже не раз так бувало: запросять гостей, усе приготують, а тоді — дзвінок, виклик — поїхав з дому прокурор… (Собко, Справа..  Словник української мови в 11 томах