винити

Вини́ти, -ню́, -ни́ш

гл. Винить. Її і не винять. МВ. (О. 1862. І. 104). Учителю, чи ще ти не смирився і Господа винитимеш устами. К. Іов. 90.

Значення в інших словниках

1. винити — вини́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. винити — -ню, -ниш, недок., перех. Звинувачувати кого-небудь, приписувати якусь вину.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. винити — ВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., кого, що. Звинувачувати кого-, що-небудь. Вже утямила [Варка] гаразд, що її не закують, що її і не винять (Марко Вовчок); – Як же ми можемо винити в чомусь наші дні? (М.  Словник української мови у 20 томах
4. винити — див. підозрівати  Словник синонімів Вусика
5. винити — ЗВИНУВА́ЧУВАТИ кого в чому (вважати кого-небудь винним у чомусь), ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ВИНИ́ТИ кого за що, в чому, ОСКА́РЖУВАТИ заст.; ВИНУВА́ТИТИ перев. без додатка, ІНКРИМІНУВА́ТИ кому що, кого в чому; ПРИПИ́СУВАТИ, ПРИШИВА́ТИ розм. (перев. безпідставно).  Словник синонімів української мови
6. винити — ВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех. Звинувачувати кого-небудь, приписувати якусь вину. Вже утямила [Варка] гаразд, що її не закують, що її і не винять (Вовчок, І, 1955, 177); Не його треба за розлуку винити (Гончар, Таврія.., 1957, 451).  Словник української мови в 11 томах