виривати
I. Вирива́ти, -ва́ю, -єш
сов. в. вирвати, -рву, -веш, гл.
1) Вырывать, вырвать. Вирвав з голови волосинку. Рудч. Ск. II. 201. Виривав кущі з корінням. Стор. МПр. 109. Хоче у вовка з зубів вирвати! Ном. № 4853.
2) Срывать, сорвать. Ой вирву я з рожі квітку, та пущу на воду. н. п.
---------------
II. Вирива́ти, -ва́ю, -єш
сов. в. вирити, -рию, -єш, гл. Вырывать, вырыть. Зайчик узяв та й вирив ямку на бурті. Рудч. Ск. І. 29.
Словник української мови Грінченка