відлучити

Відлуча́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. відлучити, -чу, -чиш, гл. Отлучать, отлучить, разлучать, разлучить, отдѣлять, отдѣлить. Од жінки одлучив (змія). Мнж. 9. А тепер я заручена, од челяді одлучена. КС. 1883. II. 371. відлучати дитину. Отнимать ребенка отъ груди. відлучати теля, ягня. Взять сосуна отъ матки, чтобы пересталъ сосать. Одлучи теля од корови. Левиц. І. 246.

Значення в інших словниках

1. відлучити — відлучи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відлучити — див. відлучати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлучити — ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. відлучити — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.  Словник синонімів української мови
5. відлучити — Відлучи́ти, -лучу́, -лу́чиш, -чать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. відлучити — ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти.  Словник української мови в 11 томах