відлучити —
відлучи́ти дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
відлучити —
див. відлучати.
Великий тлумачний словник сучасної мови
відлучити —
ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти.
Словник української мови у 20 томах
відлучити —
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв'язок, зв'язки між ким-, чим-небудь), ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД'Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИ рідше, ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИ рідше, ВІДОСО́БЛЮВАТИ рідше. — Док.
Словник синонімів української мови
відлучити —
ВІДЛУЧИ́ТИ див. відлуча́ти.
Словник української мови в 11 томах
відлучити —
Відлуча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. відлучити, -чу, -чиш, гл. Отлучать, отлучить, разлучать, разлучить, отдѣлять, отдѣлить. Од жінки одлучив (змія). Мнж. 9. А тепер я заручена, од челяді одлучена. КС. 1883. II. 371. відлучати дитину.
Словник української мови Грінченка