вір

Вір, вору

м.

1) Огорожка изъ жердей. Чуб. VII. 392. Треба обкидати город вором. Канев. у.

2) Козлы. Шух. І. 179.

3) — ра. Жеребець. Шух. І. 79. Кобила відбиваєся з ворем, від чого стає вона жеребна. Шух. І. 211. ум. ворик. Щух. І. 211.

Значення в інших словниках

1. вір — (-у) ч.; комп. Комп'ютерний вірус. Синишин, 25.  Словник жарґонної лексики української мови