гурчати
Гурчати, -чу, -чиш
гл.
1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. ІІ. 187.
2) Ворковать. На церкві голуб гурче. Гол. IV. 438.
3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. Гн. І. 69.
4) О свиньѣ: имѣть случку. Угор.
Словник української мови Грінченка