доказувати

Доказувати, -вую, -єш

сов. в. доказати, -жу, -жеш, гл.

1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..» та й не доказала. Шевч. 69.

2) Показывать, показать, дѣлать, сдѣлать, продѣлывать, продѣлать. Котл. Н. П. 388. К. ЦН. 219. О. 1861. XI. 104. МВ. (О. 1862. ІІІ. 41). Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! К. Досв. 33. Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Ном. Бачить Бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. Чуб. І. 319.

3) — кому. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Мет. 58. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Стор. І. 60. Вона мені щодня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу... Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. Мет. 264.

4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. «Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?» — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. Стор. МПр. 89.

5) Быть въ состояніи, умѣть, съумѣть сказать, разсказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Драг. 11. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу. О. 1861. X. 26.

Значення в інших словниках

1. доказувати — дока́зувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. доказувати — -ую, -уєш, недок., доказати, -ажу, -ажеш, док. 1》 перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі. 2》 перех. і неперех., зі спол. що.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. доказувати — 1. доводити, довести, подоводити 2. це домовляти  Словник чужослів Павло Штепа
4. доказувати — Ую, -уєш, недок. Імпровізувати. Я нічого не підготував. — ОК. Будемо джазувати.  Словник сучасного українського сленгу
5. доказувати — ДОВО́ДИТИ (підтверджувати істинність, правильність чогось фактами, міркуваннями, доказами), ДОКА́ЗУВАТИ, ОБҐРУНТО́ВУВАТИ, МОТИВУВА́ТИ, УМОТИВО́ВУВАТИ (ВМОТИВО́ВУВАТИ), ПОКА́ЗУВАТИ, АРГУМЕНТУВА́ТИ книжн., ПРИСВІ́ДЧУВАТИ діал.; ОБСТАВЛЯ́ТИ, ПІДПИРА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. доказувати — ДОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі.  Словник української мови в 11 томах