доказувати

дока́зувати

-ую, -уєш, недок., доказати, -ажу, -ажеш, док.

1》 перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі.

2》 перех. і неперех., зі спол. що. Підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доводами; доводити.

|| перев. кому. Переконувати кого-небудь у чомусь.

3》 неперех. Повідомляти кому-небудь про щось.

4》 тільки док., перех., розм., перев. з не. Змогти, зуміти розказати, пояснити.

5》 неперех., на кого, заст. Доносити.

6》 неперех., кому, діал. Докоряти.

Значення в інших словниках

1. доказувати — дока́зувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. доказувати — 1. доводити, довести, подоводити 2. це домовляти  Словник чужослів Павло Штепа
3. доказувати — Ую, -уєш, недок. Імпровізувати. Я нічого не підготував. — ОК. Будемо джазувати.  Словник сучасного українського сленгу
4. доказувати — ДОВО́ДИТИ (підтверджувати істинність, правильність чогось фактами, міркуваннями, доказами), ДОКА́ЗУВАТИ, ОБҐРУНТО́ВУВАТИ, МОТИВУВА́ТИ, УМОТИВО́ВУВАТИ (ВМОТИВО́ВУВАТИ), ПОКА́ЗУВАТИ, АРГУМЕНТУВА́ТИ книжн., ПРИСВІ́ДЧУВАТИ діал.; ОБСТАВЛЯ́ТИ, ПІДПИРА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. доказувати — ДОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док. 1. перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі.  Словник української мови в 11 томах
6. доказувати — Доказувати, -вую, -єш сов. в. доказати, -жу, -жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..» та й не доказала. Шевч. 69.  Словник української мови Грінченка