дружко

Дружко, -ка

м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. МУЕ. ІІІ. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: «старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. І. 14. ум. друженько, дружонько. Грин. ІІІ. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. н. п.

Значення в інших словниках

1. дружко — дружко́ іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дружко — -а, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дружко — ДРУЖКО́, а́, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду. Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком,.. кого у старости, жінок у свашки (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах