забіліти

Забіліти, -лію, -єш

гл. Забѣлѣть. Забіліли сніги. Чуб. V. 806. День забілів. МВ. (О. 1862. І. 100).

Значення в інших словниках

1. забіліти — забілі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. забіліти — -іє, док. 1》 Почати біліти, стати білим. 2》 Вирізнитися своїм білим кольором; з'явитися, показатися (про білі предмети).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. забіліти — ЗАБІЛІ́ТИ, і́є, док. 1. Почати біліти, стати білим. Дарка нічого не відповіла, тільки так шпарко-завзято замахала квачем, що й шибка хутко забіліла не згірш від її обличчя (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах