забіліти

ЗАБІЛІ́ТИ, і́є, док.

1. Почати біліти, стати білим.

Дарка нічого не відповіла, тільки так шпарко-завзято замахала квачем, що й шибка хутко забіліла не згірш від її обличчя (Л. Укр., III, 1952, 655);

Вранці сніг війнув із поля, Й забіліло все навколо (Стельмах, Живі огні, 1954, 7).

2. Виділитися своїм білим кольором; з’явитися, показатися (про білі предмети).

Та забіліли сніги, Забіліли білі (Укр.. лір. пісні, 1958, 543);

З кущів забілів ріг хати (Вас., І, 1959, 270).

Значення в інших словниках

1. забіліти — забілі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. забіліти — -іє, док. 1》 Почати біліти, стати білим. 2》 Вирізнитися своїм білим кольором; з'явитися, показатися (про білі предмети).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. забіліти — Забіліти, -лію, -єш гл. Забѣлѣть. Забіліли сніги. Чуб. V. 806. День забілів. МВ. (О. 1862. І. 100).  Словник української мови Грінченка