згонити

Зго́нити, -ню, -ниш

гл.

1) = зганяти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Рудч. Ск. II. 135. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. Мир. ХРВ. 39.

2) Очищать зерно, уже провѣянное, отъ кусочковъ колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив. Брацл. у.

Значення в інших словниках

1. згонити — зго́нити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. згонити — див. зганяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. згонити — зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти злість (зло, доса́ду, се́рце і т. ін.) на кому. Мститися не тому, хто викликав роздратування, невдоволення, гнів, а кому-небудь іншому. — Оце було її діти пустують, вона на них сердиться, а на мені згонить злість (І.  Фразеологічний словник української мови
4. згонити — ЗБИРА́ТИ (когось, щось в одному місці), СКУ́ПЧУВАТИ, КУ́ПЧИТИ розм., СКУ́ПЛЮВАТИ розм., ЗГРОМА́ДЖУВАТИ розм.; ЗОСЕРЕ́ДЖУВАТИ, КОНЦЕНТРУВА́ТИ, СТЯГА́ТИ, СТЯ́ГУВАТИ рідше, ПІДТЯГА́ТИ, ПІДТЯ́ГУВАТИ (у великій кількості); ЗГАНЯ́ТИ, ЗГО́НИТИ, НАГАНЯ́ТИ...  Словник синонімів української мови
5. згонити — Зго́нити, зго́ню, зго́ниш; згонь, зго́ньмо, зго́ньте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. згонити — ЗГО́НИТИ див. зганя́ти.  Словник української мови в 11 томах