Значення в інших словниках
-
згонити —
зго́нити дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
-
згонити —
зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти злість (зло, доса́ду, се́рце і т. ін.) на кому. Мститися не тому, хто викликав роздратування, невдоволення, гнів, а кому-небудь іншому. — Оце було її діти пустують, вона на них сердиться, а на мені згонить злість (І.
Фразеологічний словник української мови
-
згонити —
ЗБИРА́ТИ (когось, щось в одному місці), СКУ́ПЧУВАТИ, КУ́ПЧИТИ розм., СКУ́ПЛЮВАТИ розм., ЗГРОМА́ДЖУВАТИ розм.; ЗОСЕРЕ́ДЖУВАТИ, КОНЦЕНТРУВА́ТИ, СТЯГА́ТИ, СТЯ́ГУВАТИ рідше, ПІДТЯГА́ТИ, ПІДТЯ́ГУВАТИ (у великій кількості); ЗГАНЯ́ТИ, ЗГО́НИТИ, НАГАНЯ́ТИ...
Словник синонімів української мови
-
згонити —
Зго́нити, зго́ню, зго́ниш; згонь, зго́ньмо, зго́ньте
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
згонити —
ЗГО́НИТИ див. зганя́ти.
Словник української мови в 11 томах
-
згонити —
Зго́нити, -ню, -ниш гл. 1) = зганяти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Рудч. Ск. II. 135. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. Мир. ХРВ. 39. 2) Очищать зерно, уже провѣянное, отъ кусочковъ колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив. Брацл. у.
Словник української мови Грінченка