злюбити

Злюби́ти, -блю́, -биш

гл.

1) Полюбить. Його козаки злюбили. ЗОЮР. І. 216. Бодай тебе мій миленький инша не злюбила. Мет. 64. Голубонька вбив, голубку злюбив. Лавр. 81.

2) він злюбив, вона злюбила. Ему, ей понравилось. Дали Христу ім'я Петро, — Божа Мати не злюбила. Гол. IV. 549. Не злюбив собі місця. Ном. № 10248.

Значення в інших словниках

1. злюбити — злюби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. злюбити — злюблю, злюбиш; мн. злюблять; док., перех., частіше із заперечною част. не. 1》 Відчути прихильність, повагу і т. ін. до кого-небудь. 2》 розм. Відчути сердечний потяг до особи іншої статі; покохати. 3》 Дуже звикнути, приохотитися до чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. злюбити — ПОЛЮБИ́ТИ (відчути глибоку відданість, прив'язаність, прихильність до когось, чогось), ПРИВ'ЯЗА́ТИСЯ, ЗЛЮБИ́ТИ розм., ПРИЛЮБИ́ТИСЯ розм.; ПРИХИЛИ́ТИСЯ, ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́ (перев. із сл. серце, душа і т. ін.).  Словник синонімів української мови
4. злюбити — ЗЛЮБИ́ТИ, злюблю́, злю́биш; лік. злю́блять; док., перех., частіше із заперечною част. не. 1. Відчути прихильність, повагу і т. ін. до кого-небудь. [Кассандра:] Поліксено!.. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах