з'їздити
З'ї́здити, -джу, -диш
гл.
1) Изъѣздить. З'їздили ми Польщу і всю Україну. Шевч. 221.
2) Заѣздить, утомить ѣздой. З'їздив коника, з'їздив другого. Гол. І. 383.
3) Ударить. З'їздив добре по губах. Котл. Ен. V. 67.
---------------
З'їзди́ти, -джу́, -ди́ш
сов. в. з'їхати, з'їду, -деш, гл.
1) Съѣзжать, съѣхать, выѣзжать, выѣхать. Инколи трапиться гора, так з неї знов з'їдеш на рівне. Ком. І. 7.
2) Уѣзжать, уѣхать. Паки під той час з'їхали у гостину кудись на чужу сторону. МВ. (О. 1862. І. 97). З'їду я од вас, мамо. Мнж. 38.
3) з'їхати з глузду. Рехнуться. Скажений, ти з глузду з'їхав! Шевч. 300.
4) з'їхати ні на що. Разориться, обѣднѣть. Ном. № 1850.
Словник української мови Грінченка