карати

Кара́ти, -ра́ю, -єш

гл. Наказывать, карать. Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти. н. п. Доля карає і вельможного, і неможного. Ном. № 1729. Мене, браття, милосердний Господь б'є й карає: хлібом і сіллю, скотиною і дитиною. Грин. III. 693. Кого Бог кара на світі, то й вони карають. Шевч. 80. сло́вом карати. Корить, бранить. Він не б'є мене, не лає, він мене словом карає. Мет. 263. на горлі карати. Предавать смертной казни. КС. 1885. VII. 448.

Значення в інших словниках

1. карати — (здійснювати кару) підсил. розправлятися з ким, (з метою відівчити від чогось) провчити, (зі знущаннями) мочити.  Словник синонімів Полюги
2. карати — кара́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. карати — Накладати кару <�стягнення, покуту>, завдавати кари, ур. побивати камінням; (з муками) катувати, піддавати катуванню <�тортурам>, мучити, мордувати; п-к -АЮЧИЙ, що карає, звиклий карати, радий покарати, каратель, каральний.  Словник синонімів Караванського
4. карати — Покарати, вбивати, вішати, закатовувати, замучувати, засуджувати, збиткуватися, знущатися, калічити, каменувати (біблійне), катувати, колесувати, мордувати, мучити, нівечити, обезголовлювати, провчати, розправлятися (з ким), розстрілювати, страчувати...  Словник синонімів Вусика
5. карати — -аю, -аєш, недок., перех. 1》 Завдавати кари, накладати кару, покарання за що-небудь. 2》 Завдавати мук, тортур; мучити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. карати — КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови
7. карати — Кара́ти, -ра́ю, -ра́єш, -ра́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. карати — КАРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. Завдавати кари, накладати кару, покарання за що-небудь. — Не буду вас карать громами; По п’ятах виб’ю чубуками, Олимп заставлю вимітать (Котл.  Словник української мови в 11 томах