кив
Кив! I
меж. Выражаетъ киваніе. Вона йому кив оддалеки головою. Г. Барв. 461. Кив-морг на його! н. п.
---------------
Кив, -ва II
м. Кивокъ, мимическій знакъ. Хто не слухає кива, той послухає кия. Ном. Там такий, що все на кивах та на мигах. Ном. № 5774. Підсунувши вгору шлика кивом. К. ЦН. 173.
Словник української мови Грінченка