клепати
Клепа́ти, -па́ю, -єш и клеплю, клеплеш
гл.
1) Ковать. Коваль клепле, поки тепле. посл.
2) Отпускать косу. Тне косарь, не спочиває. Не клепає коси. Шевч. 381. Де теє ще у Бога літо, а він уже косу клепа. Ном. № 2614.
3) Бить, звонить в колотушку.
4) Бить. Як почав він мужика то в той висок, то в сей — клепа, клепа — йому, сердешному, аж очі помутились, а той клепа. Рудч. Ск. о) Клеветать. Поніміють, що клепали, гордим серцем промовляли. К. Псал. 25.
6) клепати язиком. Говорить вздоръ.
Словник української мови Грінченка