клопотати
Клопотати, -почу, -чеш
гл.
1) Безпокоить, утруждать, надоѣдать. Не тра стару клопотати: стара знає, кому дати. Ном. № 2711. Та чого тужиш, та чого плачеш, головоньку клопочеш? Гол. І. 131. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати, — нехай погуляє дівчиною. МВ. І. 35. не клопочи мені голови. Не надоѣдай мнѣ! Не приставай ко мнѣ!
2) Озабачиваться о чемъ. Клопочуть нянькою, так я й пришила.
Словник української мови Грінченка