копит

Копит, -та

м.

1) = копито. А у мого коня золота грива, золота грива, сребраний копит. Чуб. III. 309. Не дба про те, що їх нога роздавить, або копит звіряти польового. К. Іов. 89.

2) мн. Копити. раст. = копитень. ум. копито́к, копи́тонько. Пінь мій сивий, золотії гриви, копитоньки золотії. МУЕ. III. 116.

Значення в інших словниках

1. копит — копи́т іменник чоловічого роду копито діал.  Орфографічний словник української мови
2. копит — -а, ч., діал. Копито (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. копит — КОПИ́Т, а́, ч., діал. Копито (у 1 знач.). Кінь в'ється в небеса.., ніби хоче взять увесь видимий світ Під свій копит дзвінкий, підкований копит (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).  Словник української мови у 20 томах
4. копит — КОПИ́Л (дерев'яна форма ступні людини, яку використовують при шитті взуття), КОЛО́ДКА, КОПИ́ТО розм., КОПИ́Т розм. Я бачив у шевця такий самий копил. Він був теж потиканий шпильками (І. Микитенко); Пара старих дерев'яних чоботарських колодок.  Словник синонімів української мови
5. копит — Копи́т, -та́; -пити́, -ті́в (ч. р.) і копи́то́, -та́, -ту́; -пи́та, -пи́т (н. р.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. копит — КОПИ́Т, а́, ч., діал. Копито (у 1 знач.). Кінь в’ється в небеса.., ніби хоче взять увесь видимий світ Під свій копит дзвінкий, підкований копит (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 130).  Словник української мови в 11 томах