крякати
Кря́кати, -каю, -єш и кря́чу, -чеш, одн. в. кря́кнути, -ну, -неш
гл.
1) = кракати 1. Убрався між ворони і крякай як они. Ном. № 5880. Крякнула ворона на ввесь рот. Стор. І. 15. Сидить сорока коло потока та й кряче, та й кряче. ЗОЮР. II. 244.
2) Крякать по утиному. Чорнорибі каченята, крякаючи, у двір садком отруться. МВ. ІІ. 134.
Словник української мови Грінченка