наводити
Наво́дити, -джу, -диш
сов. в. наве́сти́, -веду́, -де́ш, гл.
1) Наводить, навесть.
2) Направлять, направить. Учительку розумну матимеш, — наведе на добро. Св. Л. 83. Молоді хазяї, думає, чому й на пуття не навести. Св. Л. 244.
3) О животныхъ: родить, народить. Собака навела цуценят.
4) Много наваривать, наварить. Щоб невеликий був горщик: нащо його наводити у такому великому, — хиба вони поїдять?
5) — оком (на кого, на що). Взглядывать, взглянуть (на кого, что). Як тільки оком наведу, то і вгадаю, де співака. Греб. 389.
6) наводити личко. см. личко.
Словник української мови Грінченка