наврочувати

Навро́чувати, -чую, -єш

сов. в. наврочити, -чу, -чиш, гл. Причинять, причинить несчастіе, порчу, болѣзнь посредствомъ словеснаго пожеланія, завистливой или неумѣстной похвалы. Головонька моя бідна, — хтось жінку наврочив. Чи не той то її врік, що допіро з хати втік? Либонь то ті наврочили, що мак потолочили. Грин. III. 360. А вже нашу худобоньку наврочили люде. Чуб. V. 1131.

Значення в інших словниках

1. наврочувати — див. наврочити.  Великий тлумачний словник сучасної мови