Словник української мови Грінченка

намовляти

Намовля́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. намовити, -влю, -виш, гл.

1) Уговаривать, уговорить, убѣждать, убѣдить, склонять, склонить. Намовили її, щоб випросила собі Одарку. МВ. І. 74. П'є в корчмі, гуляє, дівча намовляє: «Ходи, дівча, з нами, з нами двораками». КС. 1883. IV. 906.

2) Наговаривать, наговорить, клеветать, наклеветать.

Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

  1. намовляти — (умовляючи, переконувати) підмовляти, підговорювати, нараджувати.  Словник синонімів Полюги
  2. намовляти — намовля́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  3. намовляти — Умовляти; (до чого) схиляти, підмовляти, настроювати, настренчувати, підбурювати, підбивати, підштрикувати, під'юджувати, наштовхувати, підцьковувати, нашпиговувати, о. підсипати перцю, підкладати дров, піддавати олії; (на кого) наговорювати, зводити наклеп; ЕТН. накликати <�лихо>.  Словник синонімів Караванського
  4. намовляти — див. ганьбити; підбурювати  Словник синонімів Вусика
  5. намовляти — -яю, -яєш, недок., намовити, -влю, -виш; мн. намовлять; док. 1》 перех., з інфін. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось. || кого до чого. Схиляти до чого-небудь. || Підмовляти кого-небудь робити щось. 2》 неперех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. намовляти — НАМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАМО́ВИТИ, влю, виш; мн. намо́влять; док. 1. кого і без прям. дод. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось.  Словник української мови у 20 томах
  7. намовляти — намовляти: ◊ намовляти на шельмо́вство → шельмовство  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. намовляти — НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого...  Словник синонімів української мови
  9. намовляти — Намовля́ти, -вля́ю, -вля́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. намовляти — НАМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАМО́ВИТИ, влю, виш; мн. намо́влять; док. 1. перех., з інфін. Переконувати кого-небудь у чомусь, умовляти кого-небудь робити щось. З тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: — Так, і так, поет відмовив.  Словник української мови в 11 томах