нарядити

Наряджа́ти, -джа́ю, -єш

сов. в. нарядити, -джу, -диш, гл.

1) Приготовлять, приготовить, приводить, привести въ порядокъ, устроить. Нарядім він новий серп пшениченьку жати. н. п. Ми йому ґанки нарядили. Борз. у.

2) Убирать, убрать, наряжать, нарядить. Не за для тебе сю калину садили, а за для тебе дівку нарядили. Грин. III. 488.

3) Снаряжать, снарядить, назначать, назначить.

4) нарядити дитину. Выраженіе, имѣющее смыслъ: сдѣлать ребенка. Було й цілуємось, захилившись за двері, а тут не стямилась, як і дитину нарядили. Г. Барв. 476.

5) нарядити перекір. Сдѣлать наперекоръ, сдѣлать вопреки чему. А я тобі, моя мати, перекір наряжу: повну хату, ще й кімнату женихів наведу. н. п.

6) нарядити ціну. Назначить цѣну. Взяли тому коню ціну нарядили, півтораста карбованців та й чотирі. н. п.

Значення в інших словниках

1. нарядити — наряди́ти 1 дієслово доконаного виду одягнути наряди́ти 2 дієслово доконаного виду дати розпорядження; влаштувати  Орфографічний словник української мови
2. нарядити — I див. наряджати I. II див. наряджати II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нарядити — НАРЯДИ́ТИ¹ див. наряджа́ти¹. НАРЯДИ́ТИ² див. наряджа́ти².  Словник української мови у 20 томах
4. нарядити — ОДЯГА́ТИ кого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ (УДЯГА́ТИ), УБИРА́ТИ (ВБИРА́ТИ), ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм., ВОДИ́ТИ у чому, розм., ОБЛАЧА́ТИ заст., уроч., ірон.  Словник синонімів української мови
5. нарядити — НАРЯДИ́ТИ¹ див. наряджа́ти¹. НАРЯДИ́ТИ² див. наряджа́ти².  Словник української мови в 11 томах