нісенітниця —
[н'ісеин’ітниец'а] -ц'і, ор. -цеийу
Орфоепічний словник української мови
нісенітниця —
-і, ж. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. || у знач. присудк. сл. Безглуздо, нерозумно. Плести нісенітницю.
Великий тлумачний словник сучасної мови
нісенітниця —
НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, ж. 1. Думки, висловлювання, слова і т. ін., позбавлені здорового глузду; щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. Не даючи слова промовити, він мені читав і читав всяку нісенітницю (М. Коцюбинський); Казна-що!...
Словник української мови у 20 томах
нісенітниця —
БЕЗГЛУ́ЗДЯ (поведінка, вчинки і т. ін., що суперечать здоровому глузду), НІСЕНІ́ТНИЦЯ, ДУ́РІСТЬ розм., ДУ́РОЩІ мн., розм., ДУРНИ́ЦЯ розм., ГЛУ́ПСТВО заст., ІДІОТИ́ЗМ підсил розм., ІДІО́ТСТВО рідше, БО́ЗНА-ЩО підсил. розм., КА́ЗНА-ЩО підсил. розм.
Словник синонімів української мови
нісенітниця —
Нісені́тниця, -ці, -цею
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
нісенітниця —
НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, ж. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. Не даючи слова промовити, він мені читав і читав всяку нісенітницю (Коцюб., III, 1956, 168); Казна-що! Приверзеться якась нісенітниця (Руд., Остання шабля, 1959, 463); // у знач.
Словник української мови в 11 томах