нісенітниця
НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, ж.
1. Думки, висловлювання, слова і т. ін., позбавлені здорового глузду; щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця.
Не даючи слова промовити, він мені читав і читав всяку нісенітницю (М. Коцюбинський);
Казна-що! Приверзеться якась нісенітниця (М. Руденко).
2. Поведінка, вчинки і т. ін., що суперечать здоровому глузду; дурість, безглуздя;
// у знач. присудк. сл. Безглуздо, нерозумно.
Він уперто відганяв думку, що це ж нісенітниця – шукати без вісті пропалу двадцять років тому людину саме серед цієї купки людей (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)