окур

Окур, -ра

м.

1) оку́р. Окуриваніе. У кирпичниковъ, горшечниковъ: первоначальный легкій огонь, при которомъ обжигаемое окуривается дымомъ. Вас. 180.

2) Окур. курево, которымъ подкуриваютъ пчелъ. Шух. І. 111.

Значення в інших словниках

1. окур — I `окур-у, ч., зах. Куриво для підкурювання бджіл. II ок`ур-у, ч. Окурювання димом глини перед випалом.  Великий тлумачний словник сучасної мови