повинуватити

Повинува́тити, -чу, -тиш

гл. Обвинить. Він у чому помилиться, — вона себе повинуватить. МВ. (О. 1862. І. 71). Усі будете повинувачені до одного. МВ. (О. 1862. І. 103).

Значення в інших словниках

1. повинуватити — повинува́тити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. повинуватити — -ачу, -атиш, док., перех., розм. Те саме, що звинуватити. Повинуватити себе.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повинуватити — ПОВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док., кого, що, розм. Те саме, що звинува́тити. ◇ (1) Повинува́тити себе́ – визнати свою вину, провину. Їй любо, одрадно було, що син .. повинуватив себе перед нею, перед матір'ю, котру образив так... (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
4. повинуватити — ПОВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, док., перех., розм. Те саме, що звинува́тити. ◊ Повинува́тити себе́ — визнати свою вину, провину. Їй любо, одрадно було, що син.. повинуватив себе перед нею, перед матір’ю, котру образив так… (Мирний, І, 1949, 321).  Словник української мови в 11 томах