поломити
Поломити, -млю, -миш
гл.
1) Сломать. Коні потомити, вози поломити. Грин. III. 20.
2) Нарушить. Але ж бо я поломила матусину волю, тепер же я проклинаю свою лиху долю. Чуб. V. 250. Встрѣчаются также формы: Поламле... заповідь. Єв. Мт. V. 19. Віру християнську під ноги підтопчи, хрест на собі поламни. АД. І. 211.
Словник української мови Грінченка