поломити
ПОЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. поло́млять; док., кого, що, розм.
Те саме, що полама́ти.
Левко люто вишарпнув батога, об коліно поломив пужак на дрібні цурпалки, кинув їх під ноги ошелешеного батька (М. Стельмах);
Але він [Атта Троль] в сю [цю] мить лагідний, І не має він бажання Поломити гарну рожу, Поки буря не зломила (Леся Українка);
Упирав би [панотець] в Івана, що він їхав через ліс навмисне на те, аби поломити віз (Л. Мартович);
Але ж бо я поломила матусину волю, Тепер же я проклинаю свою лиху долю (П. Чубинський);
* Образно. Та зла доля, темна сила поломила дужі крила... (Уляна Кравченко);
// безос.
Дараби повбивало в берег, покрутило, поломило, порозтріпувало (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)