потаїти

Потаїти, -таю́, -їш

гл. Скрыть, удержать въ тайнѣ. Сором сказати, а гріх потаїти. Ном. № 3175.

Значення в інших словниках

1. потаїти — потаї́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. потаїти — -аю, -аїш, док., перех. і без додатка. 1》 Приховати, утаїти що-небудь від інших. || Не показати своїх почуттів, ставлення до кого-небудь. || Не викрити, не виказати кого-небудь. Потаїти ворогів. Не потаю перев. у знач. вставн. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потаїти — ПОТАЇ́ТИ, аю́, аї́ш, док., що, рідше кого і без дод. 1. Приховати, утаїти що-небудь від інших. Сором казати, а гріх потаїти (Номис); – Гляди лишень, чи все сьому правда і чи не потаїла ти чого? (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. потаїти — ПРИВЛА́СНЮВАТИ (робити своєю власністю, видавати за своє), ПРИСВО́ЮВАТИ, СОБІ́ЧИТИ діал.; ЗАГРІБА́ТИ розм., ХАПА́ТИ розм., ЦУ́ПИТИ розм., ЗАМО́ТУВАТИ вульг. (перев. чужі гроші, майно); ПІДГРІБА́ТИ розм., ПРИСУСІ́ДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. потаїти — Потаї́ти, -таю́, -таї́ш, -тая́ть; не пота́й, -та́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. потаїти — ПОТАЇ́ТИ, аю́, аї́ш, док., перех. і без додатка. 1. Приховати, утаїти що-небудь від інших. Сором казати, а гріх потаїти (Номис, 1864, № 3175); — Гляди лишень, чи все сьому правда і чи не потаїла ти чого? (Кв.-Осн.  Словник української мови в 11 томах