потур

По́тур, -ру

м. Поблажка, потворство. Потуру дітям не даю, навчаю. Г. Барв. 437. Потуру не давав Василеві, щоб ще гірш з того чого не вийшло. Г. Барв. 387.

Значення в інших словниках

1. потур — по́тур іменник чоловічого роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. потур — -у, ч. 1》 заст. Дія за знач. потурати 1). 2》 Попуск, попуст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потур — ПО́ТУР, у, ч., заст. Дія за знач. потура́ти 1. Тепер хоч і в чужій хаті живу, а потуру дітям не даю, навчаю... (Ганна Барвінок).  Словник української мови у 20 томах
4. потур — ПОТУРА́ННЯ (надмірно поблажливе, невимогливе ставлення до когось, чогось), ПО́ПУСК, ПО́ПУСТ, ПОБЛА́ЖКА розм., ПОТА́ЧКА розм., ПО́ТУР заст., ПОТО́ЛЯ заст.; ПІ́ЛЬГА (великодушне, не дуже суворе ставлення до чиєїсь провини).  Словник синонімів української мови
5. потур — По́тур, -ру, -рові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. потур — ПО́ТУР, у, ч., заст. Дія за знач. потура́ти 1. Тепер хоч і в чужій хаті живу, а потуру дітям не даю, навчаю… (Барв., Опов.., 1902, 437).  Словник української мови в 11 томах