припочити

Припочива́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. припочи́ти, -чину, -неш, гл. Отдыхать, отдохнуть. Неня собі лягли на постіль припочивати. Федьк. Їм коні припочили. АД. І. 135. Люде ідут, припочивают. Шух. І. 221.

Значення в інших словниках

1. припочити — припочи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. припочити — див. припочивати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. припочити — ПРИПОЧИ́ТИ див. припочива́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. припочити — ВІДПОЧИВА́ТИ (відновлювати сили після втоми, припиняючи дію, рух і т. ін.), СПОЧИВА́ТИ, ВІДПОЧИВА́ТИСЯ безос., ВІДДИХА́ТИ розм., ВІДДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ОПОЧИВА́ТИ заст.; ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, ПЕРЕДИХА́ТИ розм., ПЕРЕДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ПРИПОЧИВА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
5. припочити — ПРИПОЧИ́ТИ див. припочива́ти.  Словник української мови в 11 томах