прочиняти

Прочиня́ти, -ня́ю, -єш

сов. в. прочинити, -ню́, -ниш, гл. Пріотворять, пріотворить. Прочиняй, паночку, ворота, — несем тобі вінка із злота. Чуб. III. 246. Крамаре, крамарочку, прочини комірочку. Мет. 189.

Значення в інших словниках

1. прочиняти — прочиня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прочиняти — -яю, -яєш, недок., прочинити, -чиню, -чиниш, док., перех. 1》 Відчиняти трохи, не зовсім. 2》 розм. Те саме, що розчиняти I 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прочиняти — ПРОЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що. 1. Відчиняти трохи, не зовсім. Стара їмость [попадя] входила пару разів, тихо, тихесенько прочиняючи двері (Г. Хоткевич); Круть несміливо прочиняє двері, заглядає.  Словник української мови у 20 томах
4. прочиняти — ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ рідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИ рідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж)...  Словник синонімів української мови