прочиняти

ПРОЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.

1. Відчиняти трохи, не зовсім.

Стара їмость [попадя] входила пару разів, тихо, тихесенько прочиняючи двері (Г. Хоткевич);

Круть несміливо прочиняє двері, заглядає. Не зразу наважується ввійти (О. Підсуха);

Тихо, щоб нікого не збудити, увійшла Соня в свою хату .. Тихенько прочинила в городчик маленьке віконце (С. Васильченко);

Василько потихеньку відсунув засувець на бокових дверцятах, трошки прочинив їх (П. Панч);

– Ходіть уже обідати! – покликала огрядна літня куховарка, ледь прочинивши двері кабінету (Василь Шевчук).

2. розм. Те саме, що розчиня́ти¹ 1.

– Двері ширшенько прочиняє [лакей], щоб не зачепився, буває, пан (Б. Грінченко);

Жінки прочинили в кухні двері навстіж, бо там від печі з короваєм дихала страшенна задуха (Ю. Смолич);

Грюкнув [Гуляйвітер] дверима, за хвилину різко прочинив їх, ніби хлопчисько, що грається в суворого дядька (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. прочиняти — прочиня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. прочиняти — -яю, -яєш, недок., прочинити, -чиню, -чиниш, док., перех. 1》 Відчиняти трохи, не зовсім. 2》 розм. Те саме, що розчиняти I 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прочиняти — ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ рідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИ рідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж)...  Словник синонімів української мови
4. прочиняти — Прочиня́ти, -ня́ю, -єш сов. в. прочинити, -ню́, -ниш, гл. Пріотворять, пріотворить. Прочиняй, паночку, ворота, — несем тобі вінка із злота. Чуб. III. 246. Крамаре, крамарочку, прочини комірочку. Мет. 189.  Словник української мови Грінченка