розбуркувати

Розбуркувати, -кую, -єш

сов. в. розбуркати, -каю, -єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. МПр. 18.

Значення в інших словниках

1. розбуркувати — розбу́ркувати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. розбуркувати — -ую, -уєш, недок., розбуркати, -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 Те саме, що розбуджувати 1). 2》 перен. Виводити кого-небудь із стану замріяності, заціпеніння і т. ін. 3》 перен. Пробуджувати, спонукати до дії, змушувати бути діяльним, активним.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розбуркувати — РОЗБУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РКАТИ, аю, аєш, док., кого, що, розм. 1. Те саме, що розбу́джувати 1. Він спробував розбуркати Лаврентьєва, але той тільки бурмотів щось невиразне і знов починав хропти на всі голоси (З. Тулуб); Село вже спало.  Словник української мови у 20 томах
4. розбуркувати — РОЗБУДИ́ТИ (перервати чийсь сон, примусити кого-небудь прокинутися), ПРОБУДИ́ТИ, ПІДНЯ́ТИ (ПІДІЙНЯ́ТИ), РОЗБУ́РКАТИ розм., ПРОБУ́РКАТИ розм., ПРОКИ́НУТИ розм.; ДОБУДИ́ТИСЯ розм. (після певних зусиль); РОЗШТОВХА́ТИ розм., РОЗТЕРМО́СИТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. розбуркувати — Розбу́ркувати, -кую, -куєш; розбу́ркати, -каю, -каєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. розбуркувати — РОЗБУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Те саме, що розбу́джувати 1. Він спробував розбуркати Лаврентьєва, але той тільки бурмотів щось невиразне і знов починав хропти на всі голоси (Тулуб, В степу..  Словник української мови в 11 томах