розбуркувати
РОЗБУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РКАТИ, аю, аєш, док., кого, що, розм.
1. Те саме, що розбу́джувати 1.
Він спробував розбуркати Лаврентьєва, але той тільки бурмотів щось невиразне і знов починав хропти на всі голоси (З. Тулуб);
Село вже спало. Але розбуркали його веселою піснею хлопці й дівчата (І. Цюпа).
2. перен. Виводити кого-небудь із стану замріяності, заціпеніння і т. ін.
– Орест! Що замріявся? – розбуркує його соковитий баритон, і Орест бачить на роздоріжжі Вілліса (Олесь Досвітній);
Стоять вони, неначе скаменіли, .. ні біганина прислужників, .. ніщо їх і трохи не чіпає, ніщо не розбурка від тієї глибокої задуми, – як кам'яні!.. (Панас Мирний);
У-гу .. – покотилася дзвінка луна. Вона ніби розбуркала хлопця від остовпіння (О. Донченко).
3. перен. Пробуджувати, спонукати до дії, змушувати бути діяльним, активним.
Автор [О. Вишня] – за те, щоб розбуркати бідняцьке село, підняти його до нового життя (з наук. літ.);
// Викликати у кого-небудь нервове збудження, хвилювання.
Згадка про цю давню подію [хотинське повстання] розбуркала не тільки білобрового (В. Петльований);
Розповідь Сахно цілком опанувала увагу слухачів .. Проте розхвилювалася і сама розповідачка. Розповідь відтворила їй недавно минулі події, розбуркала й розпалила (Ю. Смолич);
// Викликати, пробуджувати у кого-небудь почуття, спогади, думки і т. ін.
Він слухає... До свого горя приливає ще людське; троюдить своє гаряче серце; розбуркує старі думки... (Панас Мирний);
Такі спогади розбуркав [Саїд Алі] сам у собі. Нехай тямиться це все (Іван Ле);
Від'їзд Надії в Свердловськ, саме туди, де перебував Лебідь, розбуркав у ревнивої Лариси давню тривогу (Яків Баш);
// Збуджувати, пожвавлювати кого-, що-небудь.
Щоб розбуркать свої слабкі нерви, вона впускала собі морфій в ліве плече (І. Нечуй-Левицький);
Гульня розв'язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі (Панас Мирний);
[Медзеря:] Та по чарці годиться, такий вже закон. [Канупір:] Аякже! Опріч того, горілка зараз розбурка балачку, так вона й поллється, як мед (М. Кропивницький);
// Порушувати тишу, застій і т. ін.
Іноді по хаті пронесеться глибоке зітхання .. або випаде починок з рук Мотрі, глухо вдариться об піл і розбуркає тишу сумну (Панас Мирний).
4. Тривожити, роздратовувати кого-небудь.
Розбуркали лева, – тремтіть, вороги! (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)